Найрейтинговіший адвокат Рівненщини Володимир Цуняк працює з 6-ої, щоб наполегливо опрацьовувати судову практику. Це і вважає запорукою власного успіху. Адже відсоток виграних справ, за оцінкою самого адвоката, наближений до 100 відсотків. Володимир Цуняк передає свої знання в юриспруденції обом своїм синам, які працюють в АО “Адвокатська Контора Цуняка”. Про принципи та правила в роботі адвоката, який колекціонує метеликів й захищає злочинців, дізнаєтесь в інтерв’ю з заслуженим юристом України Володимиром Цуняком.  

Досьє:

Цуняк Володимир Йосипович

Народився 11 березня 1956 року в селищі Тявас (Мордовія,Росія)

З 1979 по 1982 рр. навчався в Харківській національній юридичній академії ім. Я.Мудрого  

У 2000-му заснував власну адвокатську контору, нині це АО “Адвокатська Контора Цуняка”

Переможець конкурсу “Юрист року —2004” у номінації “Адвокат”

6 жовтня 2008 року Указом Президента України присвоєно звання “Заслужений юрист України”

Нагороджений орденом “Видатний адвокат України”

У 2012 обраний членом кваліфікаційної палати КДК адвокатури Рівненської області

У 2014-му обраний представником адвокатів Рівненської області до Ради адвокатів України. За рік був  відкликаний по заяві.

Дружина:  Галина Дмитрівна.

Сини: Сергій, 33 роки; Дмитро, 24 роки.

— Зараз усі знають ваше ім’я, але його треба було зробити. З чого і як все починалось для Вас, що привело в адвокатуру?

— Образа на прокуратуру, мене "зарубали" при затвердженні на посаду прокурора району, у зв'язку з тим, що в мене виявили брата батька в Америці (це 1985 рік -авт.). А я навіть не знав, бо батьки розлучились, коли ми маленькі були, ми не знали, що той брат до війни ще виїхав в США і собі там жив. Природно, що заповнюючи документи, на запитання, чи є у мене родичі за кордоном, я писав, що немає, бо я не знав про існування тієї людини. Мене викликають в кадри й кажуть, чому ви нас вводите в оману, у вас родич за кордоном є. Якщо я навіть тієї людини й не знав, але це стало підставою, щоб мене, м'яко кажучи, "зарубали".

— Але Ви ж могли лишитися в органах прокуратури?

— Я за чотири роки досягнув посади заступника прокурора: помічник, старший помічник, заступник прокурора, починаючи з того, що рік я був на стажуванні в прокуратурі. І кожен рік я йшов вверх. 15.03.1985 року був нагороджений подарунком від генерального прокурора СРСР А.М. Рикункова, це було дуже знаково. Вся діяльність тоді оцінювалась. В пресі виступав, розкручував законодавство і так далі, адже до 2001 року практично всі владні функції були в прокуратури. Я пішов у 1986-му в адвокатуру. Почалось все з того, що в мене був певний серйозний фундамент в прокуратурі, бувши на тих посадах я, скажімо, охопив усі ділянки, відповідно професійний досвід і то дуже серйозний в мене був, правда з прокурорським нахилом, але був. Не зі студентської лави я прийшов, нульовий і почав вчитись. Крім того на той час на всю область був 101 адвокат, дуже довго оця кількість була сталою. Антонюк Олександр Павлович очолював Колегію адвокатів області, він був свого часу прокурором області, тобто дисципліна була і навчання було, постійно семінари, доповіді, нас дресирували фундаментально і ми самі працювали над собою, бо по-іншому бути не могло. Бажання працювати, коли це твоє, то відповідно це стимулює.

— Саме жага до нових знань, до самовдосконалення підіймає Вас о 6-ій ранку? Як давно і чому виробилась ця звичка?

— Років десять, як мінімум, я з шостої вже на роботі. І в суботу, і в неділю. Це все Верховний суд (показує на стелаж висотою у 2 метри зі стосами документації та горами документів на столі - авт.), він плодить стільки, а без опрацювання цих постанов сьогодні не можна ніяк. Відкриваємо будь-яку постанову, я її збільшую, тому що в мене зір, і опрацьовую таким чином (салатовим маркером виділені найважливіші моменти - авт.), кожну постанову, яка мені цікава. Тому кожен день починається з роботи. Я приходжу, варю каву. Вдома в мене всі сплять, а я встав вдягнувся, сів в машину і поїхав.

— А як закінчується робочий день?

— Як правило довго не засиджуюсь, в 18:00-19:00, але, якщо треба, підготуватись й немає часу, то можу і до 9-10 вечора, а в суботу-неділю до обіду. Першого січня я вже був на роботі о 6-ій ранку.

— Це говорить про те, що не святкуєте, Вам не цікаво?

— Ні, не цікаво. Коли мені треба, ми святкуємо, і шашлики собі готуємо, це може бути будь-який вихідний день. Робимо собі свято, відпочиваємо. Приватний будинок і відповідно фонтан, водоспад, шашлична, тому можемо не прив’язуватись до дат.

— Є якісь традиції пов’язані з роботою?

— Семінари (сміється - авт.) за проходження яких нараховують бали, а потім і звіт потрібно подавати. Мало того, я ще ж і стажую. А щоб отримати цей сертифікат, потрібно підвищувати кваліфікацію. Мені дуже подобається, коли до нас приїжджає Дроздов. Він займається разом з дружиною перекладом рішення Європейських судів, опрацьовує, моніторить, його інформація дуже цікава. Рішення Європейського суду, згадане ним в доповіді, підказало по справі в м. Дубно й суд виніс виправдальний вирок. Сьогодні у нас жоден вирок без рішень Європейського суду не приймається, тому моніторити треба як постанови Верховного суду, так і рішення Європейських судів, тому що вони нині складаюсь частину національного законодавства.

— Ви підсумовуєте зроблене за день, прокручуєте в голові ситуації, діалоги, справи?

— Рідко, і знаєте чому, тому що наші справи сьогодні розтягнуті на роки – рік, п'ять років. В мене була одна справа – 11 років, ви можете собі це уявити? Коли вже закінчується справа, от, наприклад, сьогодні апеляція, розподіл майна. Ніби й нічого особливого, але цікава справа враховуючи позицію тієї сторони. Але це не ти прокручуєш більше, а клієнт твій, від радості, відходить від того шоку. Розумієте, якщо для тебе це робота і ти заходиш спокійний і виходиш спокійний, розуміючи впевненість свою, то клієнтка вийшла і питає "а що суд прийняв?". Вона не усвідомила, не зрозуміла, настільки емоції переповнюють. І взагалі я помітив за десятиліття практики: ти спілкуєшся з людьми й вони говорять одне, а приходиш в суд — мову відбирає, або зовсім інше кажуть, і думаєш, ти ж з людиною спілкувався, була мова про одне...

— До речі, як Ви взаємодієте з токсичними клієнтами й хто вони, на Вашу думку?

— Токсичні, коли не ти надаєш допомогу, а практично тобі намагаються нав'язати, щось довести. Я вчиняю з такими клієнтами по-різному, в залежності від ситуації. Якщо немає запитань, то я не затримую, будь-яка форма, в залежності від ситуації. Інколи просто реально поспішаю, тому вибачаюся і біжу наприклад в суд, бо там справа через п'ять хвилин розглядатиметься. Стараюся не мати з такими справу. Але, якщо бачу глибину проблеми, людина вже скрізь була і їй не допомогли, і якщо не візьмешся то, можливо й не допоможуть. Допомагаю, коли відчуваю, що людина в такій ситуації, що, якщо ти не візьмешся, то все...Мамочки з дітьми, відчуваєш, що там кожна копійка на вагу золота. Бо є справи, на яких адвокат дійсно заробляє гонорар, а є коли ти просто допомагаєш людям.

— Буває і безкоштовно?

— От розкажу просту банальну ситуацію. Хтось подзвонив, "прийми людину". Прийшла бабуся, у неї померла дочка, а в тої дочки було два шлюби, від першого бабуся оформила опікунство на себе, а від другого є дитина і є чоловік, але йому дитина не потрібна. І бабуся з пенсією в півтори тисячі вішає на плечі трьох онуків. Я їй розказав про різні варіанти, треба, щоб його позбавили батьківських прав, а це сьогодні дуже нелегко. Європейський суд вніс сюди неясність, підхід інший – якщо особа проявляє інтерес до дитини, то її не можна позбавити батьківських прав. А що таке інтерес? - “Я хочу бути батьком”. Бажання це одне, а реалії з утримання, виховання. У цьому випадку нормальний батько, запросили його на розмову і кінець кінцем я його вивів на те, щоб бабуся подала на позбавлення батьківства, а він пише заяву, що визнає позовні вимоги й просить розглядати без нього. Таким чином ми досягаємо бажаного результату. Ну, але не можна взяти з тієї людини жодної копійки, там троє дітей на її плечах. А їй за шістдесят...

— За кожною справою безумовно стоїть складна життєва історія. Пропускаєте через себе?

— Намагаюсь не пропускати, це робота. Треба, щоб тебе дістало глибоко, хоча бачите, по характеру я імпульсивний, дуже конкретний, чітко все в мене. Стараюся в руках тримати себе, інколи це виходить, інколи ні. Сказати, що я ідеальний, не скажеш.

— Пустовіт, Бабат, Мінтенко, Літвінова — це лише деякі прізвища, з гучними справами, з якими Ви мали діло? Як сприймаєте таких клієнтів, що робите щоб Вас не ототожнювали з ними?

— Ніколи з цим проблем не було, не ототожнюють і всі розуміють, бо кожна людина має право на захисника. В нас була така справа, коли людей було справді шкода, але проблем не було. Один, м'яко кажучи, шахрай збирав гроші на вікна, двері. І там дуже багато потерпілих, під 40, тут справа, в Києві. Шкода людей, просив розрахуватись, тому що він потрапив під амністію. Але всі розуміють, що я не та людина, я в них нічого не брав, нічого не обіцяв, я виконую свою роботу. Бувають репліки звісно, в нас судді теж реагують — адвокат робить свою роботу і все.

— Ви на одній зустрічі висловили думку, що клієнт — ворог адвоката, роз’ясніть, будь ласка.

— Ви знаєте, практика підтверджує, що здебільшого це так, це теза Олександра Антонюка, нашого керівника, який 40 років керував Колегією адвокатів. Це була його теза і він постійно вселяв цю думку молодим: «Клієнт твій ворог, не вмирай з клієнтом”. Тобто будь адвокатом, тримай дистанцію, а то в нас є справді так, що зв'язки переплітаються, ледь не подружки, друзі, і відповідно тоді адвоката сприймають, як одне з клієнтом. Не може так бути. Адвокат надає правничу допомогу і вона не повинна виходити за рамки законності. Чому клієнт твій ворог, тому що поки ти йому потрібен, він тобі готовий попу цілувати, вибачте... але як тільки він починає думати, скільки він заплатив, а ще, якщо результат не наступив той, який йому десь обіцяли, то це все, він його зруйнує. Тому з цим потрібно бути обережним. Бачте, раніше навчали, були семінари тематичні. Є потреба в навчанні, наприклад, правильної поведінки з клієнтом. У мене золоте правило: за що я беру гроші – беру гроші за роботу, не за результат. Звісно, клієнта цікавить результат, і природно, що моя робота направлена на результат. Але я не за результат беру гонорар. "А які гарантії?" звучить, то я відповідаю "Ви знаєте, вам не до мене, вам напевно до Бога, але і він вам не дасть гарантій". Коли я працював в прокуратурі, 82-го року, тоді дуже активні були сектанти, у них робили обшуки, й в сектантстві процвітала багатодітність. Приходячи до них, бачив рівень життя такий, що просто жах. Ну, я розумію, але, що вам на сьогодні дає Бог, ви відмовляєте собі у всьому, це рівень для дітей? "Нам на тому світі буде добре". Для мене це було незрозуміло, так і не зрозуміло і досі.

— Ваша думка щодо медіації? Ви згадували навіть щойно справу про позбавлення батьківських прав, коли деякі питання врегульовуєте за столом переговорів, тобто Ви медіацію застосовуєте в практиці вже давно?

— Давно і, зрозумійте, вже настільки автоматично це робимо, але не називаємо це медіацією, це професійні прийоми, навички, знання. Це норма. За стіл переговорів ми завжди стараємося сідати, в кожній справі маємо свої напрацювання. Елементарна ситуація: дружині з дитиною потрібно поїхати за кордоном, потрібен дозвіл чоловіка. Він на словах його не дає. Але слова до справи не пришиєш. Ми робимо гарну досудову пропозицію, мовляв "у разі відмови це буде трактовано як зловживання батьківськими правами, що може потягнути за собою позбавлення батьківських прав. Крім того, на вас будуть покладені судові витрати, які будуть значними, оскільки буде залучений адвокат". У 95 відсотків дають дозволи. А коли ще внизу маленькими буквами напишу: видав адвокат Цуняк, то вони думають, а чи варто. Це свого роду теж переговорний процес. Дійсно, якщо сьогодні піти до суду, то це не вирішиться швидко, там завантаження, 2-3 місяці, півроку, а тут терміново треба.

— З якими справами подобається працювати? Якщо доводиться обирати, то кого візьметеся захищати обвинуваченого в злочині чи потерпілого?

— У нашому суспільстві потерпілі більш ущемлені й набагато, і менш цікаво працювати з потерпілими, на жаль. Разом з тим, ми з ними працюємо, хочемо не хочемо. От зараз справа в мене, є п'ятеро загиблих в Сарнах і шестеро потерпілих в ДТП. І зрозуміло, що перше завдання це максимально закрити питання з потерпілими, ти хочеш не хочеш, з ними працюєш. Зрозуміло, що ти орієнтуєш своїх клієнтів, як підійти, і так далі. По кожній справі практично доводиться працювати гласно з однією стороною, негласно, з другою, якщо кримінал. Але інша сторона цікавіша, поле діяльності дуже широке.

— Ведете статистику справ? Скільки виграних/програних. Чи, можливо, у Вас інші критерії оцінки своєї роботи?

— Фактично програних справ я не пам’ятаю. Запорука тому — правильно зорієнтувати клієнта. Це не означає, що я всіх виправдовую. Це надати йому таку допомогу, яка б його максимально влаштовувала. Звісно, виправдальні вироки це сьогодні актуальна тема, завдяки адвокату.

— Чи маєте таку справу, яку крутите в голові, яка не дає спокою?

— Є справи, які відклались фундаментально, справа, яка одинадцять років слухалась. У 2000 році, хлопці взяли в дідуся машину ночі, по 15 років їм було, і почали кататись. Посадили ще одного хлопця, під ранок дівчат, що з дискотеки йшли, от їх п'ять чоловік в машині, катаються з шаленою швидкістю. На хвіст їм падає поліція, вони давай тікати. Такі піруети виробляли, що в кінці міліція застосувала зброю. І шалена куля потрапила в водія, хлопець загинув. То я цю справу пам'ятаю по сьогоднішній день. 11 років ми доводили, що міліціонер не винний, виконував свої обов’язки, були підстави.

— Зараз суди стали значно відкритіші для преси, суспільства, як це впливає на судочинство, на роботу адвоката?

— Інколи є якісь факти, які не бажано було б виносити на загал, тому що приватність ніхто не скасовував. Вона захищається Конституцією, Європейською Конвенцією. Й буває, що не дуже доречно. Але в цілому, якщо це цікаво публіці, загальним масам, то чому б і ні. На мою роботу це не впливає. Я їх не бачу, я роблю свою роботу. Єдине, що мені додатково доводиться заспокоювати клієнта. На суди це теж ніяк не впливає. Просто, коли вже починають викривляти факти, слухаєш і розумієш, що таке апріорі не може бути... але розумієш, що це сприйняття журналіста, а він не є фахівцем, тому так. Я стримано поводжу себе з коментарями. До винесення судового рішення взагалі не маю права, а опісля найкращий коментар — це саме судове рішення або вирок, оце і все.

— Двоє рівненських адвокатів пройшли до Антикорупційного суду, чи не було у Вас такого бажання?

— Ні, я працюючи в прокуратурі зрозумів, що влади мені вистачило на все життя. А влади на той час в прокуратурі було вище голови. Прокуратура займалася питаннями обшуків, арешту людей. Влади на все життя вистачило. І я сказав — ні. Були періоди, коли було досить вільне проходження в суди, наших адвокатів багато пішло. Мені було цікаво відчувати себе самостійним, вільним і я це відчуваю.

— Цього вчите і синів? Хто вплинув на вибір їхнього фаху?

— Я вже їх всього, що міг, навчив. Що я їм можу дати, з перспективою, щоб я їм міг допомогти? Зрозуміло, що юриспруденцію. Але особливо тиснути не треба було. Вони самі, бачачи, чим я займаюсь, виявляли інтерес. Сергій адвокат, закінчив академію Генеральної прокуратури України, попрацював в прокуратурі півтора року і втік, за своїм бажанням. Йому 33, займається і цивільними й кримінальними справами. А молодший Дмитро — помічник адвоката, йому 23 роки. Йому ще потрібно рік і вже буде здавати на адвоката. Обидва працюють тут.

— Внуків маєте? Теж вивчатимуть юриспруденцію?

— Так, є внучок, син Сергія. Не знаю ким буде, бо йому лише чотири рочки.

— Тісний у Вас зв'язок з хлопцями?

— Є свої традиції, вітання, кожного день народження йдемо святкувати. Якщо літо, то біля будинку, якщо зима, то в "Виноград" або в піцерію на Набережній. В сімейному колі відпочиваємо.

— Поза Рівним де любите відпочивати?

— Їздимо всюди й багато де був. Наша адвокатура постійно автобуси замовляла, їздили в десятки країн, і я вважаю що дуже добре, по-перше, колектив гуртує, більше пізнаєш людей в інших ситуаціях.

— У Вас в офісі окрема кімната  — як сувенірний магазин: маски, статуетки, метелики. Велика колекція останніх?

— Маски з Венеції, метеликів штук тридцять напевно, коли був союз, то в Криму їх продавали й оскільки я Крим обожнював, постійно їх купував. Вже років 6 точно не купую, як Крим пішов, то точно... А везти з-за кордону, не кругом вони є. Метелики мені найбільше подобаються, це щось колосальне, подивіться, які вони шикарні. На кожного можна дивитися, як на витвір мистецтва, така краса. В нас таких немає. А ось це американці приїжджали (показує фото на полиці - авт.), вони до нас, а ми до них їздили 2002-2003 рік десь. Люди такі хороші, професіонали.

— За кордоном маєте друзів-колег?

— У Польщі є, ми їх приймали тут. І якщо в нас які питання в Польщі, ми з ними зв'язуємось і просимо, щоб допомагали. Бо звідси дуже важко чогось добитись в Польщі.

— Маєте інші хобі? Риболовля, полювання, макраме?

— Макраме, так було, коли в мене народився син, то я так в'язав шикарно. А так особливо і немає, тому що коли є будинок, то потрібно там робити все. Якщо я кажу, що з погребом п’ять поверхів, то вистачає роботи. І вже не до хобі. У мене дружина скрипалька, має ніжні ручки (показує фото пані.... зі скрипкою в руках - авт.), тому садом опікуюсь я, там і аґрус і малина і кизил.

Бліц-запитання:

• Вірите в забобони, наприклад ступати в судову залу з лівої ноги?

— Ні, не забобонний

• Часто дозволяєте собі відпустку, і яка на ваш погляд, ідеальна?

— Та, яка приносить задоволення, для мене це полежати, люблю теплі краї

• Кредо

— Активність

• Найгучніша справа

— При Союзі вів справу в Пінську, п'ять загиблих. Наш водій їхав на туристичному автобусі, виїхав на зустрічну смугу в туман, назустріч лісовоз і зносить всю сторону. Реально від тюрми спасти його було, то просто фантастика, а нам це вдалось.

• Кажете нам, применшуєте?

— Не люблю оце я, мені.

• Велика команда, якій довіряєте, з ким пліч-о-пліч?

— Мої, сини й Ксюша, вона адвокат, починала в мене в помічниках.

• Найкращий друг є?

— Друзі є, але я не виділяю когось конкретно.

• Домашні улюбленці

— Кокер-спанієль, кличка Льомік, 13 років.

• Жертва чи злочинець?

— Останній

• Найкраща риса характеру

— Не знаю, Оксана каже, що жахливий (голосно сміється - авт.)

— Цілеспрямованість, правота, хоч не завжди її приємно чути, правдивість, – дає свою оцінку Оксана

• Найгірша риса

— Кричу багато

• Чому кримінал?

— Мені й цивільні справи подобаються, але їх меншість цікавих, а кримінал практично кожна друга справа дуже цікава

• Страва, яка не приїдається

— Грибний суп.

• До алкоголю як ставитесь?

— Практично ніяк, тому що за кермом з ранку до вечора. Якщо хочеш винця, вдома вип'єш перед сном і все.

• Є справа, яку хотіли б вести по-іншому

— Ні, маємо те, що маємо

• Ви — через 20 років

— Енергійний і ще бігаю й займаюся справою свого життя.