НАЦІОНАЛЬНА АСОЦІАЦІЯ АДВОКАТІВ УКРАЇНИ
 РАДА АДВОКАТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Рівне

Адвокатка Світлана Юшко поділилася спогадами про адвокатуру — справу свого життя!

Напередодні Дня адвокатури голова Ради адвокатів Рівненської області Сергій Удовиченко завітав до кабінету адвокатки Світлани Юшко. З огляду на багаторічний досвід й відданість адвокатській справі з років юності, Світлана Іванівна поділилася спогадами про організацію роботи в адвокатському середовищі за часи своєї практики. Зустріч відбулася на Петлюри 4, де свого часу була Колегія адвокатів Рівненської області, Юридична консультація Рівного, Спілка адвокатів області, згодом Асоціація адвокатів “Право”. 

— Розкажіть передусім, як Ви прийшли у професію? 

— 14 листопада 1977 року мене прийняли в Колегію адвокатів Рівненської області.  Я закінчила Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка, за спеціальністю правознавство в 1972 році. Складно зараз сказати, що вплинуло на вибір саме такої спеціальності, але професія юриста завжди була перспективною, поважною, престижною, цінувалась у суспільстві. На юридичний факультет у ВУЗи приймали лише осіб, які мали два роки трудового стажу, або хлопців після армії. 

— Ви ж не мали стажу, як вдалося потрапити на навчання? 

— В газеті “Ізвестія” була об’ява опублікована, що 15 відсотків абітурієнтів приймають без стажу в університети. Я спробувала. Було три екзамени: українська усна, український твір, й історія. Всі три екзамени склала на п'ятірки й вступила з першого разу. В школі не мала золотої медалі, улюблені предмети були гуманітарні. Я мала хороші оцінки, але точні науки мені не подобалися.  

— Ви переїхали навчатися у Київ і в рідний Корець вже не вертались?

— Верталась, по закінченню університету. На п'ятому курсі вийшла заміж за Юшко Мирона Петровича, який на той час в Корці працював адвокатом після закінчення Львівського університету. Я працювала юристом на міжрайбазі. Була претензійна робота та розгляд справ в Арбітражному суді (нині Господарський-авт.). В 1973 переїхали в Рівне, чоловік залишився в Колегії адвокатів з місцем роботи в Юридичній консультації Рівненського району, а я була прийнята на роботу заступником старшого нотаріуса першої державної рівненської нотаріальної  контори відділу юстиції Рівненського облвиконкому. Чоловік з часу закінчення ВУЗу до виходу на пенсію працював адвокатом. 

— Як доля звела двох адвокатів? 

— В Корці зустрілись, коли я ще  була студенткою, оскільки проживала в місті Корець. Проходила в Корці практику в прокуратурі, а він працював адвокатом. 

— Що на той час означало в плані престижу і кар'єрного росту, працювати в Першій нотаріальній конторі?

— Я туди потрапила, бо було вільне місце і потрібен був працівник. Перша Рівненська державна нотаріальна контора була одна на місто Рівне і Рівненський район, яка посвідчувала всі угоди, копії, заповіти. Штат був — старший нотаріус, я як заступник, і ще був консультант, і секретар-машиністка. Навантаження  було велике. Зараз багато нотаріусів. Тоді не було технічних засобів, як от зняти ксерокопію. Всі копії писалися від руки, заповіти — “на дому” від руки. В лікарню виїжджали на складання довіреностей, заповітів, й також все писалось від руки. Клієнт забезпечував транспорт для виїзду. 

Вдосконалювали свої знання, думали про розвиток кар'єри? 

— У 1973 році підвищувала кваліфікацію на Республіканських курсах підвищення кваліфікації працівників юстиції УРСР по циклу удосконалення нотаріусів. 

У 1975 році була переведена на посаду консультанта по судовій статистиці й спецроботі відділу юстиції Рівненського облвиконкому. Робота мені не подобалася, це була не практична робота юриста, а більше бухгалтерська — зводити звіти, які подавали всі районні суди, об’єднувати звіти судів по області, здавати в Київ. В 1976 році я звільнилась звідти за власним бажанням і була прийнята на роботу на посаду старшого юрисконсульта міжколгоспної юридичної групи Управління сільського господарства Рівненського району. На той час ми обслуговували колгоспи. В мене було три. Я перевіряла  договори, протоколи загальних зборів, протоколи зборів уповноважених колгоспу, складала претензії. 

— Як Вам працювалось на новому місці?

— Робота подобалася, але працюючи ще в Управлінні юстиції, голова Колегії адвокатів Антонюк запросив мене на роботу в адвокатуру, тому що він робив ставку на молодих спеціалістів, зі стаціонарною вищою освітою. Він приходив особисто отримувати звіти в відділ юстиції, і познайомившись зі мною, поцікавився освітою, запропонував подати документи для занесення в резерв на роботу в адвокатуру. Антонюк і в ВУЗи їздив, підбирав кадри для роботи в Колегії адвокатів. Йому не дуже подобались кадри, які з певних причин не могли продовжувати роботу в суді або в прокуратурі.  В основному придивлявся до молодих спеціалістів і я була в тому резерві адвокатів. 

— Що це за резерв, розкажіть детальніше? 

— В Колегії адвокатів був резерв, куди записували молодих спеціалістів і тих, кого обрав голова. На той час, це була його особиста думка, чесно вам скажу. Антонюк мені сказав "Как вы смотрите на то, чтобы была династия адвокатов?".  А я була не проти.

 

— Тоді Ви перейшли в районну консультацію?

—  Прийшло скорочення в юргрупу, я прийшла до начальника і повідомила, що звільняюсь. Бо там працювали економісти, яких колгоспи більш потребували. Тоді, з узгодження райкому і Колегії адвокатів мене забрали в Юридичну консультацію Рівненського району. 

Чи складали іспити при прийнятті в адвокатуру?

— На засіданні Президії Колегії адвокатів області приймали в адвокатуру, могли поставити будь-яке запитання. Але якщо вже викликали на Президію, то приймали, а так треба було потрапити в резерв. На Президії вирішувалось питання про призначення місця роботи, а також шестимісячного стажування. Але мені, оскільки в мене була юридична робота в такій галузі, дали тільки місяць. За місяць стажування стажисти отримували 90 рублів. Керівником стажування у мене був завідувач юридичної консультації міста Рівне Корнільєв Сергій Григорович, який, і як людина, і як спеціаліст мав великий досвід. Його досвід значно допоміг мені  в моїй адвокатській діяльності, у виборі правильної позиції по справах, він подавав нам приклади поводження себе з клієнтами. А саме, вчив дотримуватися адвокатської етики. 

Відчутно іншим було ставлення до адвокатів тоді, як тепер?

— На той час адвокатура цінувалася, не те що зараз — приватні адвокати й на них дивляться крізь пальці. Адвокати, то були спеціалісти, освічені люди, юридично грамотні й дисципліновані. На той час, в органах місцевого самоврядування в райвиконкомі та в міськвиконкомі юристів не було. І коли треба було проконсультуватися чи голові райвиконкому чи першому секретарю райкому партії, то вони викликали й просили допомоги, цікавились думкою і правовою позицією. 

—  Як відбувалося стажування, чи радо ділилися досвідом імениті адвокати?

— Коли я прийшла в адвокатуру, то тут свого роду були нові питання, але в мене вже була практика по веденню господарської діяльності, нотаріальний досвід, це все мені знадобилось в юридичній діяльності. Під час стажування я складала проекти позовних заяв, ходила зі старшими адвокатами до суду, слухала. На той час були сильні досвідом адвокати: Томашевський, Бекаревич, Гольдман, Гофман, Корнільєв, які радо ділились досвідом з молодими адвокатами. До них можна було звернутись з будь-якого питання. Ми ходили на слухання цивільних і кримінальних справ, які проводили ці адвокати й це давало нам теж чималий досвід. Судові засідання відкриті... Після місячного стажування в міській консультації я працювала  в юридичній консультації Рівненського району. 

— Там же працював Ваш чоловік, як вам трудилось разом?

— Нормально, там два кабінети було, один — завідувача, а в другому всі інші адвокати. Це не так, як зараз, офісний кабінет. Ми всі сиділи разом, біля кожного сидів клієнт і ми собі тихенько працювали. Комп'ютера не було, писали від руки, друкували на машинках. Може я б в Рівненському районі і залишилась, але ми слухали велику кримінальну справу про групове зґвалтування. Захисники по справі були за призначенням, те що зараз безоплатна правова допомога. І я, і чоловік брали участь по справі. Коли була перевірка Міністерства юстиції, зробили зауваження, що можуть бути розбіжності, не можна, щоб були члени родини по одній справі.

Як розподілялись справи між адвокатами?

 — Клієнт приходив, наприклад з ким він хотів працювати, то ми заповнювали карточку, в якій визначався гонорар і вказувалась позовна вимога по справі. Карточку підписував завідувач. Раз в тиждень у нас були обов'язкові чергування, по два працівники. Один за пультом сидів — спеціальний пульт, з машинкою, телефоном, місце загороджене, типу приймальна. А другий черговий сидів за своїм робочим місцем. Якщо приходив клієнт до свого адвоката, то він проходив до нього, а клієнта який приходив за допомогою без визначення адвоката, приймав тільки черговий адвокат. Не було великого навантаження по цивільних справах. На той час було мало приватної власності. Ми вели справи про поділ колгоспного двору, поділ майна, розірвання шлюбу, трудові справи та інше. У  нас навіть був план — не менше 4 цивільних справ провести на місяць. Звичайно, з сучасною технікою набагато легше працювати, як працювалось тоді, переписували кожен документ. На той час адвокати, окрім того, що обслуговували клієнтів, всі, без винятку, мали обслуговування підприємств. Кожен собі шукав підприємство і укладали договір на юридичне обслуговування. В мене були Облтипографія, ДСУ-10 і Рівненська заготконтора (вторсировина) в обслуговуванні. 

— Як це відбивалося на заробітній платі?

— Підприємства перераховували на рахунок юридичної консультації щомісяця 50-60 рублів за обслуговування, а з цієї суми бухгалтер робила нарахування в зарплату. Заробітну плату ми отримували за мінусом 25 відсотків від отриманих коштів, які йшли в Президію адвокатів та податку на дохід, який вираховувала бухгалтер. Максимальна сума в заробітну не могла перевищувати 300 рублів в міській консультації і 270 в районній консультації. На кожну справу ми заводили карточку, яку підписував завідувач. За складну цивільну справу гонорар визначався максимум 60 рублів, картку теж візував завідувач. За кожну консультацію складалась відомість, гроші вносились бухгалтеру. Один рубль коштувала консультація.

— Хто регулював ціноутворення на адвокатські послуги?

— Була інструкція "Об оплате юридической помощи". У нас був визначений гонорар. Так, відрядження оплачував клієнт. Справи такі були, зараз таких немає: на той час був розгляд справ в порядку нагляду. Через 5-7 років можна було переглянути справу. Клієнт приходив до адвоката з рішенням по якійсь цивільній справі і повідомляв, що вважає рішення суду незаконним. Адвокат укладав договір, підписував у завідувача і з ордером і заявою писав заяву до суду про надання справи для ознайомлення. Ознайомившись з матеріалами справи, якщо адвокат прийшов до висновку що в рішенні є якісь недоліки, складав скаргу на ім’я голови Верховного суду України й можна було надсилати листом, а частіше всього адвокати самі їхали на прийом до голови Верховного суду. Щочетверга приймав у Верховному суді заступник голови, на той час Чеберяк Петро Архипович. Вартість білета на літак до Києва була 12,50, й кожен клієнт мав можливість оплатити проїзд адвоката до Києва та відрядження. Зранку — виліт до Києва, й вже о 8:45 адвокат мав можливість бути у Верховному суді. Адвокат на прийомі надавав письмову скаргу по справі, мав переконати заступника голови Верховного суду в доцільності і законності своєї скарги. Переконавши суддю, суддя витребовував справу, приносив протест, який розглядав обласний суд і справа знову йшла по першій інстанції.  

— Були якісь премії, винагороди?

— Кожному адвокату рішенням Колегії адвокатів  було передбачено 50 рублів до відпустки, якщо ніде не проштрафився (не запізнився в судове засідання, не запізнився на чергування). Антонюк перевіряв й слідкував за трудовою дисципліною адвокатів. З 8 години перевіряв чи є на чергуванні адвокати. Заробітна плата адвоката була вища ніж у прокурорів і суддів. 

— За що могли адвоката позбавити права на професію, позбавити свідоцтва, припинити діяльність? Кваліфікаційна палата була, чи дисциплінарна?

— Не було ніякого свідоцтва, був в нас ордер, печатка юридичної консультації і посвідчення. Все вирішував голова. Антонюк писав доповідь, в якій вказував помилки адвокатів. Найстрашніше було, коли на загальні збори адвокатів області виносили, раз в рік вони проводились, типу звіт за роботу і настанови. Трибуна на сцені, президія. Могли позбавити премії 50 рублів до відпустки. На загальних зборах були присутні інструктор адмінвідділу міськкому партії, начальник управління внутрішніх справ області, представники прокуратури. Всі слухали доповідь голови колегії. Не пам’ятаю при моєму житті, щоб когось звільняли. Хіба хто куди виїжджав, то Антонюк старався влаштувати перевід. З ним рахувались і в Рівному, і в Міністерстві. 

— На цьому закінчувався контроль роботи? 

— Ще Міністерство Юстиції контролювало нашу діяльність. Перевірки приїжджали, чого ж мене перевели сюди з району. У нас свої перевірки були — перевірка якості, член президії перевіряв. Ти повинен показати досьє по кожній справі. В досьє повинні бути всі процесуальні документи. 

— Якими були відносини між адвокатами, яким було ставлення клієнта? 

— Нас завжди вчили з повагою відноситись до клієнта, не грубити, не хамити. Між адвокатами була здорова конкуренція, ні сварок щодо клієнтів, гонорарів не було. В суді так, ми воюємо, кожен виконував свою роботу, суперечку в суді сприймали як професійну, а не на ґрунті особистої неприязні. Нещодавно в судовому засіданні слухалась справа про порядок користування квартири. І адвокатка мені каже —  судову практику треба читати, я скромно промовчала. Рішення суду було на користь моєї клієнтки і залишилось без змін в апеляційному суді. 

— Коли змінилась ситуація, на Вашу думку? 

— Коли адвокатів стало багато. Тоді адвокатів на область було до 100 людей. Рівень поваги був набагато вищий, ніж зараз. І клієнтів, і оточення. Адвокатів було менше, справ було менше, а поваги більше. Зараз якщо одразу не візьмеш гонорар і людина пообіцяє на потім, то багато випадків є, що і справу проведеш, і документи оформиш, все безкоштовно. 

 — Як щодо умов роботи адвокатів? 

— Зараз легше, в технічному плані. Законодавство доступне, все можна знайти в інтернеті. По оподаткуванню, звісно, тоді було ясно — з тебе бухгалтер вирахував всі необхідні платежі і голова не болить. А тут ЄСВ, штрафи, ходіння по кабінетах, така морока. Раніше у нас був консультант по кодифікації. От внесли зміни і ти вклеюєш в кодекс зміни. Спеціальна людина стежила за цим, перевіряла, але не вклеювала кожному, кожен адвокат слідкував за своїми кодексами. Перед відпусткою консультант по кодифікації перевіряв у кожного кодекси. Антонюк вимагав від нас дисципліни у всьому. Але ми йому за це вдячні, він навчив нас працювати. Адвокатів він захищав, казав:"Запомните, клиент мой — враг мой, если ему надо, чтобы вы ему помогли, он станет перед вами на колени, но завтра же вас продаст".

А були затримання адвокатів, обшуки?

— Ні, ні, про що ви говорите, правоохоронці, всі дружили з адвокатами і якихось грубих порушень в адвокатів не було.      

— Як адвокати вдосконалювали свої знання?

— Були курси підвищення кваліфікації в Харкові, на Колегії адвокатів вирішувалося, кого направити на курси. У 1985 році я була на теоретичному семінарі Міністерства юстиції і адвокатів у місті Прип’ять. Всіх учасників збирали у Києві, а катером по Київському морю — у  Прип’ять. Це дуже гарне місто, гарна природа. Між лісними просіками були житлові будинки, було багато магазинів, у яких постачання, як для працівників атомної, було набагато обширніше, ніж в інших містах. 

—  Закордон їздили? 

— Закордон поїхати будь-хто міг, питання було —  дістати путівку. Я була в Фінляндії, Індії, Чехословаччині, Болгарії по туристичних путівках. 

— Яка гучна справа вам запам’яталась? 

— Я брала участь по кримінальній справі по обвинуваченню групи військовослужбовців за статтею 86-1 КК України (крадіжка в особливо великих розмірах). У військовому трибуналі в Києві слухалась справа по обвинуваченню 9 військовослужбовців Південної групи військ в Угорщині, які продавали бензин військової частини мадьярам. Справа слухалась два місяці, я захищала начальника служби паливно-мастильних матеріалів, старшого лейтенанта. Було десь 6-7 томів справи. По цій справі я, в порядку оскарження вироку, брала участь у військовій колегії Верховного суду Радянського Союзу в Москві.

— Могли в інших областях працювати?

— Не заборонялось, хто куди хотів, туди їхав. Гонорар вносився в касу юридичної консультації. Раз виїжджаєш, то за кожен день платять, день, два, три й ще, само собою, відрядження.   

—  Свої послуги рекламували?

— Послуг не рекламували, всі про всіх знали. Могли при зустрічі на підприємстві з керівництвом поспілкуватись і підписували договір про обслуговування. Візитки були, не те що зараз. Зараз чи ще послуги того адвоката стільки коштують, як виглядає його візитка.

— Скількома кодексами керувались в роботі?

— Кодекс законів про працю, Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Сімейний, Земельний кодекс був.  

 — Розкажіть, як святкували День адвокатури?

— Як такого святкування не було. Коли були загальні збори адвокатів, ми ходили всі в ресторан. Замовляли ресторан “Україна”, і все. А збори були в Народному домі, орендували там зал. За хорошу роботу вручали грамоти. Тож, в день адвокатури хочу побажати усім адвокатам витримки, поваги один до одного, успіхів в роботі й хорошого здоров’я!